Коли мрії хоч на крок стають ближчими

18.06.2016

Багато десятиліть тому прем’єр-міністр Великобританії сер Уїнстон Черчилль слушно зауважив, що песиміст бачить труднощі у кожній можливості, а оптиміст у кожній труднощі вбачає можливості. І якщо не змарнувати свій шанс, то будь-яка мета стає досяжною, а мрія – здійсненною.

 

 

Саме до категорії оптимістів з упевненістю можна віднести усіх без винятку учасників навчальної програми ПРООН «Розвиток навичок підприємницької діяльності серед ВПО та місцевого населення Донецької та Луганської областей», яка стартувала восени минулого року і триває дотепер.

 

На початках кошти на реалізацію проекту виділив Уряд Японії, згодом «естафету» від нього прийняли Уряд Чехії та Міністерство закордонних справ Польщі. Останній із циклів програми, який тривав упродовж травня-червня цього року, фінансово підтримав Уряд Великої Британії.

 

Загалом було організовано 14 п’ятиденних тренінгів у Києві, Харкові, Полтаві, Дніпрі, Одесі, Бердянську, Краматорську та Сєверодонецьку. Загалом протягом цих двох місяців бізнес-підготовку пройшли 350 учасників із числа вимушено переміщених осіб, які мають бажання або зайнятися підприємницькою діяльністю, або поновити чи розширити власну справу, а також місцеве населення Донецької та Луганської областей.

 

Кожний із них – непересічна особистість, якій доля влаштувала випробування на міцність духу і силу волі. Конфлікт на Донбасі в одну мить позбавив цих людей усього, що вони мали. Але не зламав, не пригнітив і не відібрав мрію про краще майбутнє. Тож хто ці оптимісти, які побачили у нинішніх негараздах можливості самореалізації та перспективу «знайти себе» у підприємницькій діяльності?

 

 

Інеса Бухтіярова (м. Київ):

 

– До столиці я з дитиною перебралася два роки тому із села Березове Мар’їнського району Донецької області. Сьогодні там так звана «буферна зона» – усього за кілька кілометрів розташований контрольно-пропускний пункт «Оленівка».

 

У Києві мешкають наші родичі, тож вони і прийняли нас, перші півроку допомагали усім, чим могли. Шукати роботу тоді не було сенсу, оскільки я знаходилася у декретній відпустці. Проте державні виплати переселенцям щедрими не назвеш, як і матеріальну допомогу на дитину. Тож невдовзі почала замислюватись над поновленням своєї бізнесової діяльності.

 

Маю цілком пристойний досвід «самозайнятості» – десь із 2000 року.  Зареєстрована як фізична особа-підприємець. Колись у нас був свій невеличкий сімейний бізнес у галузі громадського харчування. Тож вирішила не експериментувати, а освоювати вже знайому «нішу».

 

Власне у цей момент тренінги нагодилися. Дізналася про них і від знайомих, які пройшли навчання за програмою ПРООН, і з Інтернету. Зареєструвалася на сайті, пройшла співбесіду, отримала запрошення. Тепер можу сказати: ці п’ять днів були витрачені немарно.

 

Так, бізнесом я займалася, але якісь детальні розрахунки ніколи не робила. Тож тренінги дали хороші базові знання з бухгалтерського обліку, маркетингу, менеджменту. Увесь матеріал подавався доступно і цікаво, а інформація була важливою і корисною. Я побачила те, чим планую займатися, до найменших дрібничок. І підготувала бізнес-план, який подаватиму на підприємницький грант.

 

За усе це хотіла б щиро подякувати і організаторам тренінгів, і донорам. А ще – побажати, щоб у майбутньому запустили своєрідні бізнес-лабораторії для підприємців-початківців, де вони б могли обговорювати проблеми, з якими стикаються, спільно шукати шляхи їх вирішення, ділитися досвідом. До того ж, це буде платформа для зустрічей з цікавими людьми, нові знайомства і нові контакти.

 

 

Євгенія Копуш (м. Харків):

 

– Сама я з Луганська, зараз живу у Харкові і працюю в коворкінгу для вимушених переселенців. Щодо навчальної програми ПРООН для майбутніх підприємців, то інформації про неї було чимало, проте найбільший її обсяг отримала від самих організаторів.

 

Відверто кажучи, перед початком занять я була налаштована доволі скептично. Однак невдовзі думка змінилася. Насамперед, вразили тренери – професійні, старанні і доброзичливі. Можу належно оцінити їх роботу, оскільки певний час доводилось самій проводити тренінги – з перукарського мистецтва.

 

Під час занять не тільки дізналася чимало корисного для себе, але й змогла структурувати раніше набуті знання, зібрати їх із хаотичних та мозаїчних у щось цілісне. Насамперед, щодо управління командою проекту, оподаткування. Думаю, ретельно добрані роздаткові матеріали теж іще не раз ставатимуть у пригоді. Крім того, підготувала бізнес-проект, який стосується побудови клієнтського сервісу в компанії.

 

Та найголовніше, мабуть, в іншому. Я переконалася, що ми комусь потрібні. Що проект не для «галочки», а готувався відповідально, ґрунтовно і кваліфіковано. Крім цього, такі тренінги – нові обличчя, неординарні люди із блиском в очах, які не здаються, а вперто ідуть вперед. Спілкування із ними надихає і спонукає до змін.

 

 

Олена Нестерова (м. Кременчук Полтавської області):

 

– Наприкінці червня 2014 року, знаючи про те, що коїться в Луганську, зателефонував мій давній знайомий з Кременчука. Сказав: бери доньку (їй тоді було 10 років), приїзди і ні про що не турбуйся. Власне, це все і вирішило.

 

Після Луганська складно було звикати до нового місця. Кременчук – гарне і спокійне містечко, але невеличке. Знайти роботу не так просто. Колись працювала заступником генерального директора однієї із компаній, після декретної відпустки трохи займалася торгівлею ортопедичним взуттям, майже 6 років була візажистом.

 

Поновлювати свою діяльність в індустрії краси не було сенсу. В Кременчуці і клієнтів значно менше, і конкуренція висока, і розцінки низькі. Доходи – аби тільки на плаву втриматися. Тож паралельно зайнялася громадською діяльністю і зараз є членом правління організації «Культурний діалог».

 

Утім, думок про бізнес не полишала. Тому й зголосилася взяти участь у тренінгах за навчальною програмою ПРООН. Там змогла критично оцінити і себе, і свої можливості. Причому не лише з погляду фінансових можливостей, а й необхідності людям того, чим займатимуся.

 

Врешті дійшла несподіваного висновку. Я командний гравець і наразі сама можу бізнес «не потягнути». Поки застосовуватиму здобуті знання у «Культурному діалозі», де теж вони необхідні. Навіть у найближчі дні, коли повезу до Польщі групу юних мешканців Кременчука в рамках культурно-інтеграційного візиту за маршрутом Закопане – Поронін – Краків. А у перспективі з друзями щось неодмінно започаткуємо, причому у сфері виробництва.

 

Максим Коваленко (м. Слов’янськ Донецької області):

 

– Учасником програми став, мабуть, як і більшість інших моїх земляків. Почув про неї від когось, а опісля отримав детальну консультацію у центрі зайнятості. До речі, відгуки були якнайкращі.

 

Раніше власного бізнесу не було, однак, займався торгівлею, сферою послуг, постачанням товарів. Зараз є задумки щодо облаштування міні-виробництва. Якого саме – не уточнюватиму. Справа навіть не у можливій конкуренції. Просто трохи забобонний, і допоки все не налагодиться, краще про це говорити якомога менше.

 

Тренінги допомогли зібрати думки, прагнення, ідеї і набуті знання докупи, дали усвідомлення того, наскільки важливі попередні правильні оцінки та визначення ефективності власної справи. Адже як завжди буває? Ніби все враховано і обраховано, а випустиш з поля зору щось, і на ділі виходить зовсім інакше, ніж планував.

 

Попри все – є ідеї, є багато друзів, готових допомогти. Так що будемо разом іти до визначеної мети.

 

 

Артем Вербицький (м. Полтава):

 

– Коли у травні 2014 року почалися усі ці події на Донбасі, ми виїхали з Макіївки до Полтави, де живе сестра дружини. У нас двоє малюків, старшій дитині виповнилося шість років, молодшій донечці – півтора. Не слід їм бачити усі ці жахіття…

 

Серйозно бізнесом ніколи не займався, тож на тренінгах дізнався багато чого нового для себе. Це стосується і стартових позицій власної справи, і підготовки бізнес-плану, інших аспектів підприємницької діяльності. Ідей багато, проте зупинився на одній. Планую виготовляти дитячі іграшки з деревини.

 

Перші зразки вже є, чимало магазинів готові брати їх на реалізацію. Крім того, брав участь у ярмарках хенд-мейду в Полтаві, Харкові і Києві, вивчав попит, уподобання та побажання потенційних покупців. Багато в цьому аспекті допомагають друзі та знайомі.

 

Свій бізнес-план подам на конкурс. Якщо вдасться отримати грант, то ці кошти будуть абсолютно не зайвими. Вони знадобляться на придбання деревообробного обладнання. Сподіваюсь, все буде добре!

 

 

* * *

 

Такі ось вони, оптимісти з Донецького регіону, які попри все мають мету і, віриться, досягнуть її. Врешті усе, що маємо сьогодні, що нас оточує, – теж колись було чиєюсь мрією.

Географія навчальної програми

За підтримки:

Приєднуйся до нас на: